Главная - Андрій Шевченко: Мені - 17. Все ще попереду

Андрій Шевченко: Мені - 17. Все ще попереду

Перше інтерв'ю легенди

Пригадується, як десь півтора року тому сиділи ми з Олегом Лисенком на календарній грі «Динамо-2». Зараз уже важко пригадати, хто протистояв киянам, але слова, які сказав мій співрозмовник, пам'ятаю досі: «Дмитре, зверни увагу на Андрія Шевченка». Тоді Андрій на поле вийшов тільки на заміну і нічим особливим себе не проявив. Однак, як з'ясувалося пізніше, Олег мав слушність. З кожним днем Андрій грав дедалі краще. І невдовзі із запасного перетворився не тільки на «твердого» гравця основи, але й став справжнім лідером «Динамо-2» та юніорської збірної України. Було б дивно, якби тренери першої київської команди не помітили цього талановитого футболіста.

— В основі «Динамо» я пробув не так уже й довго, — починає свою розповідь Андрій. — Вдалося з'їздити на передсезонний збір до Швеції. Там зіграв 4 матчі, забив 6 м'ячів. У чому причина такої результативності? Просто суперниками динамівців були клуби другого та третього дивізіону Швеції, ось і забивали їм, скільки завгодно.

— Однак розпочався новий сезон і забивати продовжуєш, як це і було раніше, у «Динамо-2»...-

— Скільки мені зараз років? Так, лише сімнадцять. А скільки Леоненку, Призетку, Ткаченку, Реброву, Джишкаріані? Набагато більше. Тобто, у мене ще все попереду.

Пригадуються слова, які тоді сказав про Шевченка тренер киян Анатолій Дем'яненко: «Він, безумовно, талановитий футболіст, але для вищої ліги ще дещо «сирий». Однак повернімося до розмови з Андрієм.

— За невеликий час у «Динамо» в тебе, напевно, склалося враження про команду?

— Ти знаєш, «Динамо» дуже сподобалось. І в першу чергу наполегливою працею всіх, без винятку, на тренуваннях. Іноді складалося таке враження, що триває не звичайне тренування, а відповідальна гра якогось престижного міжнародного турніру. Тому ти розумієш, як мені, сімнадцятирічному юнакові, було важко потрапити у команду.

— І як же пояснив своє рішення не включати тебе до заявочного листа на черговий сезон наставник «Динамо» Йожеф Сабо?

— Ніяк не пояснив. Сказав тільки, щоб чекав свого часу.

Чесно кажучи, українським уболівальникам Андрій Шевченко практично не відомий. Тому, думаю, вчасно розповісти про нього детальніше...- Народився Андрій 29 вересня 1976 року в містечку Яготин на Київщині. За словами самого гравця, з дитинства марив футболом і мріяв колись стати класним нападаючим. Футболом серйозно почав займатися у Києві, точніше, у місцевій школі олімпійського резерву, де його тренерами були спочатку Шпак, а потім Лисенко. Десь півтора року тому потрапив до «Динамо-2» і в першому ж сезоні з дванадцятьма забитими м'ячами став найкращим бомбардиром клубу. Звичайно, на такого справді талановитого форварда одразу звернули увагу керівники юніорської збірної України.

— Надовго запам'ятаю матчі з голландцями. Навіть попри те, що пройти їх не вдалося, думаю, наша збірна довела всім, що і в Україні вміють грати у футбол.

— І все ж таки, чи могли ви подолати голландський бар'єр?

— Справа в тому, що дуже серйозна у голландців команда підібралась. А ми зібрались разом лише за кілька місяців до гри і ще не встигли награти склад. Звідси й деякі помилки в обороні. І, як наслідок, два забитих м'ячі.

— Андрію, місяць тому закінчився чемпіонат світу в Америці. Які від нього залишились враження?

— Спостерігати за іграми чемпіонату світу було справжньою насолодою. Як можна бути байдужим до футболу у виконанні таких майстрів, як Ромаріо, Стоїчков, Роберто Банджо? А який м'яч у ворота нігерійців забив Каніджа! Це просто фантастика!

— А для тебе має значення, який м'яч забив — красивий чи ні?

— Звичайно. Завжди хочеться провести гол, який потім ще довго буде згадуватися. Наприклад м'яч, який я забив у ворота голландців, запам'ятаю, напевно, на все життя.





Спонсоры